Справа Яценко проти України

CASE OF YATSENKO v. UKRAINE

 (Заява №75345/01)

Стислий виклад рішення від 16 лютого 2012 року

18 квітня 1997 року заявника було затримано за підозрою у вчиненні злочину та допитано працівниками УБОЗ УМВС України в Харківській області. 5 травня 1997 року заявник звернувся зі скаргою на жорстоке поводження щодо нього з боку цих працівників.

            4 червня 1997 року за фактом завдання заявнику тілесних ушкоджень прокуратурою Харківської області було порушено кримінальну справу, яка була передана до прокуратури Київського району міста Харкова для розслідування. 13 серпня 1997 року слідчими було призначено проведення медичної експертизи заявника.

30 січня 1998 року прокуратура Київського району міста Харкова закрила провадження у справі в зв’язку з відсутністю в діях відповідних працівників складу злочину. 3 травня 1999 року ця постанова була скасована прокуратурою міста Харкова.

У подальшому розслідування за скаргами заявника неодноразово відновлювалось органами прокуратури та внутрішніх справ, а рішення про закриття кримінальної справи скасовувались прокуратурою та судом.

У 2001 році заявника було визнано потерпілим.

Станом на час постановлення рішення Європейським судом з прав людини (далі – Європейський суд) інформація про завершення провадження у справі була відсутня.

До Європейського суду заявник скаржився за ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) на жорстоке поводження працівників УБОЗ УМВС України в Харківській області щодо нього та відсутність ефективного розслідування його скарг про таке поводження. Заявник також подавав інші скарги за Конвенцією.

З огляду на обставини справи, а саме початок відповідного розслідування та проведення медичної експертизи із значними затримками, неодноразове скасування рішень про закриття кримінальної справи у зв’язку з суттєвими недоліками проведеного розслідування, які визнавались самими національними органами, Європейський суд встановив порушення процесуального аспекту статті 3 Конвенції.

РОЗГЛЯНУВШИ СПРАВУ, ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД ОДНОГОЛОСНО

    «1. Оголошує скарги за статтею 3 Конвенції стосовно відсутності ефективного розслідування щодо стверджуваного жорстокого поводження прийнятною, а решту скарг у заяві – неприйнятними;

2.      Постановляє, що у цій справі мало місце порушення процесуального аспекту статті 3 Конвенції;

3.      Постановляє, що:

(a)  упродовж трьох місяців від дня, коли це рішення набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач має виплатити заявнику 6000 (шість тисяч) євро відшкодування моральної шкоди та 40 (сорок) євро компенсації судових витрат разом з будь-якими податками, які можуть нараховуватись; ця сума має бути конвертована в українські гривні за курсом на день здійснення платежу;

(b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на цю суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти;