CASE OF SYLENOK AND TEKHNOSERVIS-PLUS v. UKRAINE
Заява № 20988/02
Стислий виклад рішення від 9 грудня 2010 року
I. 8 січня 2001 року пана Силенка (далі – заявник) було затримано працівниками міліції. Згідно з твердженнями заявника, під час затримання та пізніше у відділі міліції його було побито працівниками міліції.
11 січня 2001 року заявника було госпіталізовано з переломом ребра, струсом мозку, численними синцями на тілі.
Прокуратура м. Чернігова двічі відмовляла в порушенні кримінальної справи за скаргою заявника щодо поганого поводження з боку працівників міліції, а після порушення справи слідство неодноразово зупинялося у зв’язку з неможливістю встановити винних осіб. Відповідні постанови скасовувалися прокуратурами вищого рівня або судом, зокрема, Деснянським районним судом м. Чернігова.
На момент винесення рішення Європейським судом з прав людини (далі – Європейський суд) інформація щодо закінчення провадження у справі була відсутня.
До Європейського суду заявник скаржився за статтями 3 і 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція), стверджуючи, що він зазнав поганого поводження з боку працівників міліції та що за цим фактом не було проведено ефективного розслідування, а також що він не мав ефективних засобів юридичного захисту щодо відповідних скарг.
З огляду на висновки лікарів щодо часу заподіяння заявнику тілесних ушкоджень, що збігається з часом перебування заявника під контролем держави, відсутність доказів можливості заподіяння цих ушкоджень до його затримання, неспростування тверджень заявника щодо його побиття після затримання, а також з огляду на невстановлення державними органами обставин, за яких заявник отримав тілесні ушкодження, Європейський суд дійшов висновку, що держава-відповідач має нести відповідальність за порушення своїх зобов’язань за статтею 3 Конвенції.
Розслідування за скаргами заявника про погане поводження було визнане Європейським судом неефективним у зв’язку з тим, що органи державної влади провели перевірку за фактом заподіяння заявнику тілесних ушкоджень тільки після подання ним відповідної скарги, а не з власної ініціативи, хоча їм було відомо про цей факт; ґрунтували первісні рішення про відмову в порушенні кримінальної справи на показаннях працівників міліції, в той час заявника взагалі не було допитано; не виконали вказівок суду щодо необхідності встановлення походження ушкоджень заявника.
II. 9 червня 2004 року господарський суд Чернігівської області присудив певну суму коштів, які мали бути стягнуті з Державного бюджету на користь підприємства «Техносервіс-плюс» (далі – підприємство-заявник).
Отримавши виконавчий документ для виконання цього рішення, підприємство-заявник тричі подавало його до державної виконавчої служби, однак у відкритті виконавчого провадження було відмовлено, зокрема, через невідповідність виконавчого документа процесуальним вимогам.
7 листопада 2006 року, 1 червня 2007 року та 5 лютого 2008 року підприємство-заявник зверталося до господарського суду Чернігівської області з клопотанням про приведення виконавчого документа у відповідність процесуальним вимогам. У задоволенні цих клопотань було відмовлено.
Станом на день винесення рішення Європейським судом інформація щодо виконання вказаного рішення господарського суду Чернігівської області була відсутня.
До Європейського суду підприємство-заявник скаржилось за пунктом 1 статті 6 і статтею 13 Конвенції, статтею 1 Першого протоколу до Конвенції щодо невиконання винесеного на його користь рішення та відсутністю ефективних засобів юридичного захисту в цьому зв’язку.
Дослідивши обставини справи та з огляду на те, що покладення на особу обов’язку ініціювати виконавче провадження після винесення на її користь рішення про стягнення коштів з держави суперечить вимогам Конвенції, Європейський суд дійшов висновку, що невиконання державою винесеного на користь підприємства-заявника рішення становить порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
РОЗГЛЯНУВШИ СПРАВУ, ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД ОДНОГОЛОСНО
«1. Приєднує розгляд заперечень Уряду до розгляду заяви по суті та відхиляє їх після розгляду по суті;
2. Оголошує решту скарг у заяві прийнятними;
3. Постановляє, що у цій справі мало місце порушення статті 3 Конвенції у зв’язку з поводженням, застосованим до заявника;
4. Постановляє, що у цій справі мало місце порушення статті 3 Конвенції у зв’язку з не проведенням органами державної влади ефективного розслідування за скаргами заявника про погане поводження з боку працівників міліції;
5. Постановляє, що у цій справі мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо підприємства-заявника;
6. Постановляє, що у цій справі мало місце порушення статті 13 Конвенції щодо підприємства-заявника;
7. Постановляє, що у цій справі мало місце порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції щодо підприємства-заявника;
8. Постановляє:
(а) упродовж трьох місяців від дня, коли це рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач має виплатити заявнику 10 000 (десять тисяч) євро з урахуванням будь-якого податку, який може бути стягнуто із зазначеної суми; ця сума має бути конвертована в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;
(b) упродовж трьох місяців від дня, коли це рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач має виплатити підприємству-заявнику борг за рішенням суду, який досі підлягає виплаті, та 4800 (чотири тисячі вісімсот) євро відшкодування нематеріальної шкоди з урахуванням будь-якого податку, який може бути стягнуто із останньої суми; ця сума має бути конвертована в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;
(c) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на ці суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, плюс три відсоткові пункти.
6. Відхиляє решту вимог заявників стосовно справедливої сатисфакції.»
_03_03.png)
