Справа Нечипорук і Йонкало проти України

(CASE OF NECHIPORUK AND YONKALO v. UKRAINE)

(Заява № 42310/04)

Стислий виклад рішення від 21 квітня 2011 року

20 травня 2004 року працівники міліції затримали заявника, Нечипорука І.М., за підозрою в незаконному зберіганні наркотичних засобів й допровадили його до Південно-Західного відділу міліції м. Хмельницького.

Того самого дня до заявника було застосовано адміністративний арешт.

Згідно з твердженнями заявника, 21 травня 2004 року в зв’язку з його відмовою надати зізнавальні показання у вчиненні вбивства пані І. до нього було застосовано заходи фізичного та психологічного впливу, які полягали у катуванні електричним струмом, побитті протягом тривалого часу та у погрозах застосувати такі ж заходи до його дружини, яка перебувала на восьмому місяці вагітності та допитувалась у той час в сусідньому кабінеті відділу міліції.

Відповідно до декількох експертних висновків, виданих у червні 2004 р. та 2005 р., заявник мав тілесні ушкодження, які могли бути завдані в період перебування заявника у відділі міліції у травні 2004 року. Остання експертиза підтвердила, що тілесні ушкодження заявника могли бути завдані внаслідок застосування до нього електричного струму.

У відповідь на скарги заявника щодо поганого поводження органи прокуратури неодноразово відмовляли в порушенні кримінальної справи, відповідні постанови про відмову в порушенні кримінальної справи скасовувались судом як необґрунтовані. У подальшому в оскарженні постанови про відмову в порушенні кримінальної справи за фактом поганого поводження з заявником було відмовлено судом на підставі того, що питання оскаржуваного поводження працівників міліції має розглядатись в ході провадження стосовно обвинувачення заявника у вчиненні злочинів.

23 травня 2004 року після закінчення строку адміністративного затримання заявника було звільнено. Того ж дня щодо заявника було порушено кримінальну справу за підозрою у вчиненні розбійного нападу з метою заволодіння майном та у вчиненні вбивства з корисливих мотивів. Заявника було взято під вартою.

5 травня 2005 року Хмельницький міськрайонний суд постановив виправдувальний вирок щодо заявника за всіма пред’явленими йому обвинуваченнями.

11 серпня 2005 року апеляційний суд Тернопільської області, до якого було передано справу, скасував виправдувальний вирок і повернув справу на новий судовий розгляд.

31 серпня 2007 року апеляційний суд Тернопільської області визнав заявника винним у вчиненні низки злочинів та призначив йому покарання у вигляді позбавлення волі строком на п’ятнадцять років. 20 березня 2008 року цей вирок було залишено без змін Верховним Судом України.

До Європейського суду з прав людини (далі – Європейський суд) заявник скаржився за такими статтями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція): ст. 3 – щодо поганого поводження з ним з боку працівників міліції та неефективності проведеного за цим фактом розслідування; пп. 1, 2, 3, 4, 5 ст. 5 – щодо незаконності, необґрунтованості  та тривалості тримання його під вартою, неповідомлення про причини його затримання, відсутності швидкого розгляду судом його заяв про звільнення з-під варти, незабезпечення його права негайно після затримання постати перед суддею для вирішення питання законності затримання, а також щодо відсутності права вимагати відшкодування шкоди, завданої затриманням всупереч положенням Конвенції; п. 1 і 3(с) ст. 6 – щодо необґрунтованості його засудження, незабезпечення права на захист та права не свідчити проти себе.

Порушення статті 3 Конвенції було встановлено з огляду на те, що у справі було підтверджено отримання заявником тілесних ушкоджень під час його перебування під вартою та що державою-відповідачем не було надано обґрунтованих пояснень щодо їх  походження. З огляду на характер заходів фізичного впливу, про які стверджував заявник і застосування яких не було спростовано державними органами в ході розслідування відповідної скарги, і враховуючи також узгодженість та детальність пояснень заявника як щодо оскаржуваних заходів, так і щодо психологічного тиску, Європейський суд дійшов висновку, що поводження, якого зазнав заявник з боку працівників міліції, прирівнюється до катування.

Порушення статті 3 Конвенції було встановлено у зв’язку з неефективністю розслідування за скаргами заявника про погане поводження, зокрема, оскільки основною підставою для висновку щодо необґрунтованості скарги було невизнання оскаржуваного поводження особами, на яких вказував заявник. Крім того, Європейський суд визнав, що практика суду відмовляти у розгляді скарги про погане поводження з посиланням на те, що така скарга має розглядатись в ході розгляду судом справи за обвинуваченням заявника, є неналежною.

Порушення п. 1 ст. 5 Конвенції було встановлено щодо відповідних періодів тримання заявника під вартою в зв’язку з тим, що: заявника тримали під вартою фактично в якості підозрюваного з метою відібрання у нього свідчень щодо вчинення злочину, використовуючи для цього адміністративне затримання і тим самим позбавляючи заявника відповідних прав; заявника тримали під вартою за відсутності будь-якого рішення суду; тримання заявника під вартою здійснювалось всупереч вимог національного законодавства; рішення суду про тримання заявника під вартою не мали належного обґрунтування та визначеного строку застосування такого запобіжного заходу.   

Порушення п. 2 ст. 5 Конвенції було встановлено, оскільки за обставин справи ніщо не вказує на те, що заявника було негайно повідомлено про підстави його затримання, враховуючи те, що відповідний протокол адміністративного затримання містив лише посилання на відповідні законодавчі положення, а саме затримання було фактично використане з метою відібрання у заявника свідчень щодо вчинення ним злочину. 

Порушення п. 3 статті 5 Конвенції було встановлено в зв’язку з тим, що заявник постав перед суддею тільки через 6 днів після затримання, що не відповідає вимозі «негайності», передбаченої вказаним положенням, а також в зв’язку з неналежністю обґрунтування рішень про продовження тримання заявника під вартою у відповідні періоди.

Порушення п. 4 ст. 5 Конвенції було встановлено в зв’язку з тим, що заяви заявника про звільнення його з-під варти не були розглянуті судом без зволікань.

Порушення п. 5 ст. 5 Конвенції було встановлено в зв’язку з тим, що заявник не мав права на відшкодування шкоди, завданої затриманням всупереч статті 5 Конвенції.

Порушення п. 1 та п. 3(с) ст. 6 Конвенції було встановлено в зв’язку з тим, що зізнання заявника у вчиненні злочину, надане ним внаслідок катування, було прийнято судами в якості доказу, що становить порушення вказаної статті незалежно від ступеню впливу цього зізнання на рішення суду та кількості підтверджень таких зізнавальних показів, наданих заявником в подальшому; фактично виступаючи в якості підозрюваного у вчиненні відповідного злочину – статус, що за національним законодавством вимагає обов’язкової участі захисника, – заявник не мав можливості користуватись послугами захисника у відповідний період; суди не надали належного обґрунтування обвинувального вироку у справі заявника.

 ЗА ЦИХ ПІДСТАВ, СУД ОДНОГОЛОСНО

«1.  Оголошує прийнятними скарги першого заявника за статтею 3, пунктами 1, 2, 3, 5 статті 5, пунктом 4 статті 5 (щодо відсутності адекватної процедури судового розгляду питання законності тримання його під вартою під час судового провадження), пунктом 1 статті 6 (щодо права не свідчити проти себе та щодо мотивування рішень національних судів, якими його було засуджено) та пунктом 3 (с) статті 6 Конвенції, а решту скарг у заяві – неприйнятними;

2.  Постановляє, що перший заявник був підданий катуванню в порушення статті 3 Конвенції;

3.  Постановляє, що мало місце порушення статті 3 Конвенції у зв’язку з відсутністю ефективного розслідування тверджень першого заявника про його катування працівниками міліції;

4.  Постановляє, що мало місце порушення пункту 1 статті 5 Конвенції у зв’язку з триманням першого заявника під вартою з 20 до 26 травня 2004 року;

5.  Постановляє, що мало місце порушення пункту 1 статті 5 Конвенції у зв’язку з триманням першого заявника під вартою з 14 жовтня 2004 року до 5 травня 2005 року та з 21 березня до 31 серпня 2007 року;

6.  Постановляє, що мало місце порушення пункту 1 статті 5 Конвенції у зв’язку із затриманням першого заявника з 18 до 21 грудня 2006 року;

7.  Постановляє, що мало місце порушення пункту 1 статті 5 Конвенції у зв’язку з триманням першого заявника під вартою з 23 лютого до 21 березня 2007 року;

8.  Постановляє, що мало місце порушення пункту 2 статті 5 Конвенції щодо першого заявника;

9.  Постановляє, що мало місце порушення пункту 3 статті 5 Конвенції щодо права першого заявника “негайно постати перед суддею”;

10.  Постановляє, що мало місце порушення пункту 3 статті 5 Конвенції щодо права першого заявника на “розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження”;

11.  Постановляє, що мало місце порушення пункту 4 статті 5 Конвенції щодо першого заявника у зв’язку з відсутністю адекватної процедури судового розгляду питання законності тримання під вартою під час судового провадження;

12.  Постановляє, що мало місце порушення пункту 5 статті 5 Конвенції щодо першого заявника;

13.  Постановляє, що мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо права першого заявника не свідчити проти себе;

14.  Постановляє, що мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтування рішень національних судів, якими першого заявника було засуджено;

15.  Постановляє, що мало місце порушення пункту 3 (с) статті 6 Конвенції;

16.  Постановляє,

а) що упродовж трьох місяців від дня, коли це рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач має виплатити першому заявнику наступні суми,  які мають бути конвертовані в українські гривні за курсом на день здійснення платежу:

(i)  35 000 (тридцять п’ять тисяч) євро відшкодування моральної шкоди з урахуванням будь-якого податку, який може бути стягнуто;

(ii) 13 594 (тринадцять тисяч п’ятсот дев’яносто чотири) євро компенсації судових витрат з урахуванням будь-якого податку, який може бути стягнуто;

(b)  зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на ці суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, плюс три відсоткові пункти;