Справа Меркулова проти України

СПРАВА «МЕРКУЛОВА ПРОТИ УКРАЇНИ»

CASE OF MERKULOVA v. UKRAINE

(Заява № 21454/04)

 Стислий виклад рішення від 3 березня 2011 року

 15 травня 1997 року прокуратурою Білозерського району Херсонської області було порушено кримінальну справу за фактом завдання Олександру Ланецькому, сину заявниці, тілесних ушкоджень, які спричини його смерть.

29 березня 2010 року Комсомольський районний суд м. Херсона постановив вирок, яким визнав А.Я. винним у завданні синові заявниці тяжких тілесних ушкоджень, які спричинили його смерть.

13 липня 2010 року апеляційний суд Херсонської області залишив вказаний вирок без змін.

До Європейського суду з прав людини (далі – Європейський суд) заявниця скаржилась на порушення таких статей Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція): п. 1 ст. 6 і ст. 13 – щодо  неефективності та надмірної тривалості розслідування обставин смерті її сина; ст. 3 – на нелюдське та таке, що принижує гідність поводження у зв’язку з неефективним розслідуванням. Заявниця також посилалась на ст.ст. 10 і 14 Конвенції, жодним чином не деталізуючи свої скарги.

Європейський суд вирішив розглядати скарги заявниці щодо неефективності розслідування за статтею 2 Конвенції.

Проаналізувавши дії державних органів в контексті розслідування обставин смерті сина заявниці, Європейський суд вказав, що протягом тринадцяти років провадження у справі мали місце затримки через несумлінність державних органів і, відповідно, незважаючи на засудження винної у вказаному злочині особи, розслідування у справі не можна вважати ефективним. З огляду на вказане Європейський суд встановив порушення статті 2 Конвенції (процесуальний аспект).

 РОЗГЛЯНУВШИ СПРАВУ, ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД ОДНОГОЛОСНО

 «1.  Оголошує скарги щодо неефективного розслідування смерті Олександра Ланецького прийнятними, а решту скарг у заяві – неприйнятними;

 2.  Постановляє, що у цій справі мало місце порушення статті 2 Конвенції в контексті процесуального аспекту;

 3.  Постановляє, що немає необхідності розглядати скарги за пунктом 1 статті 6 Конвенції та статтею 13 Конвенції;

 4.  Постановляє

а) упродовж трьох місяців від дня, коли це рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач має виплатити заявниці 12 000 (дванадцять тисяч) євро відшкодування моральної шкоди з урахуванням будь-якого податку, який може бути стягнуто із зазначеної суми; ця сума має бути конвертована в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

b)   зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на цю суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, плюс три відсоткові пункти.