Заява № 595/08
Стислий виклад остаточного рішення від 6 жовтня 2011 року
9 березня 1995 року заявник звернувся до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська (далі – суд першої інстанції) з позовом про захист честі і гідності до пані М., місцевого державного службовця. Розгляд справи завершився ухвалою Верховного Суду України від 26 червня 2007 року.
З дати набрання Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) чинності для України (11 вересня 1997 року) тривалість провадження становила близько дев’яти років та двох місяців.
До Європейського суду з прав людини (далі – Європейський суд) заявник скаржився за п.1 ст. 6 та за ст. 13 Конвенції щодо тривалості провадження у його справі, результату провадження, відсутності доступу до суду та публічного судового розгляду під час розгляду справи Верховним Судом.
З огляду на обставини справи, а саме тривалий розгляд справи судом першої інстанції та неодноразове направлення справи на новий розгляд Європейський суд встановив порушення п. 1 ст. 6 Конвенції в зв’язку з незабезпеченням національними судами розгляду справи в розумний строк.
Розглянувши справу, Європейський суд одноголосно:
«1. Оголошує скаргу стосовно надмірної тривалості провадження прийнятною, а решту скарг у заяві – неприйнятними;
2. Постановляє, що у цій справі мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції;
3. Постановляє, що:
(a) протягом трьох місяців держава-відповідач має сплатити заявнику 1 700 (одну тисячу сімсот) євро відшкодування моральної шкоди, що мають бути конвертовані у національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу, враховуючи будь-який податок, який може бути стягнено з цієї суми;
(b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до повного розрахунку на зазначену суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в цей період, плюс три відсоткові пункти;
4. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.»