Справа Боротюк проти України

(CASE OF BOROTYUK v. UKRAINE)

Заява № 33579/04

Стислий виклад рішення від 16 грудня 2010 року

 19 квітня 2003 року заявника було затримано за підозрою у вчиненні злочину.

22 квітня 2003 року Сарненський міський суд Рівненської області (далі – міський суд) обрав заявникові запобіжний захід у вигляді взяття під варту. Суд мотивував своє рішення тяжкістю пред’явлених заявникові обвинувачень і ризиком того, що він ухилятиметься від слідства.

Надалі строк тримання заявника під вартою неодноразово продовжувався міським судом. При цьому суд посилався на первісні підстави застосування до заявника запобіжного заходу.

20 квітня 2003 року під час першого з проведених цього дня допитів заявник відмовився від захисника, про що у протоколі було зроблено відповідний запис. Того ж дня заявник визнав себе винним у вчиненні інкримінованого йому злочину. Як стверджував заявник, для отримання цього зізнання працівники органів внутрішніх справ застосовували до нього заходи фізичного впливу.

30 квітня 2003 року до участі у справі було допущено обраного заявником захисника, після чого заявник одразу відмовився від усіх зізнавальних показань, які він давав раніше.

8 листопада 2005 року, розглядаючи апеляційну скаргу заявника, апеляційний суд Рівненської області повернув справу на додаткове розслідування, залишивши при цьому обраний заявникові запобіжний захід без змін. У цьому рішенні не було наведено відповідних підстав для тримання заявника під вартою.

26 травня 2006 року відбувся попередній розгляд справи судом. 

21 січня 2008 року Верховний Суд України виніс остаточне рішення у справі заявника.

До Європейського суду з прав людини (далі – Європейський суд) заявник скаржився за такими статтями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція): п. 3 ст. 5 – щодо тримання його під вартою; п. 1 і 3 (с) т. 6 – щодо обмеження на початковому етапі досудового слідства його права мати захисника; ст. 3 – щодо поганого поводження з ним з боку працівників міліції та ненадання медичної допомоги під час тримання під вартою; п. 1 ст. 6 – щодо тривалості провадження в кримінальній справі щодо нього.

У цій справі Європейський суд визнав наявність порушення пункту 3 статті 5 Конвенції у зв’язку з тим, що при продовженні строку тримання заявника під вартою національні суди не наводили для цього відповідні підстави, посилаючись головним чином на наявність підозри у вчиненні заявником злочину та ризик втечі заявника, та не розглядали можливість застосування будь-яких альтернативних запобіжних заходів замість тримання під вартою; що в період після повернення справи на додаткове розслідування 8 листопада 2005 року і до проведення попереднього розгляду 26 травня 2006 року тримання заявника під вартою здійснювалося на підставі рішення суду, яке  взагалі не містило підстав для такого тримання.

Порушення п.1 ст. 6 Конвенції у поєднанні з п. 3 (с) ст. 6 Конвенції було встановлено Європейським судом в зв’язку з тим, що на первісному етапі розслідування справи заявнику не було забезпечено надання юридичної допомоги, при цьому обставини, за яких заявник відмовився від захисника, дають підстави сумніватись у добровільності такої відмови, а зізнання, надане ним за відсутності захисника в зазначений період, було використано як доказ для його засудження.

РОЗГЛЯНУВШИ СПРАВУ, ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД ОДНОГОЛОСНО:

«1. Оголошує скарги за пунктом 3 статті 5 та пунктами 1 і 3 (с) статті 6 Конвенції прийнятними, а решту скарг у заяві — неприйнятними;

 2. Постановляє, що в цій справі мало місце порушення пункту 3 статті 5 Конвенції;

 3. Постановляє, що в цій справі мало місце порушення пунктів 1 і 3 (с) статті 6 Конвенції;

 4. Постановляє, що констатація порушення пунктів 1 і 3 (с) статті 6 Конвенції сама по собі становить достатню справедливу сатисфакцію будь-якої моральної шкоди, якої зазнав заявник внаслідок цього порушення;

 5. Постановляє:

а) упродовж трьох місяців від дня, коли це рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач має виплатити заявнику 2400 (дві тисячі чотириста) євро відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням пункту 3 статті 5 Конвенції, з урахуванням будь-якого податку, який може бути стягнуто із зазначеної суми; ця сума має бути конвертована в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

(b)   зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на цю суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, плюс три відсоткові пункти.