Справа Бочаров проти України

CASE OF BOCHAROV v. UKRAINE

Заява № 21037/05

Стислий виклад рішення від 17 березня 2011 року

Заявник стверджував, що 11-12 квітня 2002 року він зазнав поганого поводження з боку працівників Харківського міського управління ГУМВС України в Харківській області (далі – міське управління).

12 квітня 2002 року заявник звернувся за медичною допомогою, повідомивши лікарів, що він зазнав поганого поводження з боку працівників міліції.

18 квітня 2002 заявник звернувся до прокуратури Харківської області зі скаргою на погане поводження працівників міліції, вказавши конкретних працівників.

20 серпня 2002 року прокуратурою м. Харкова, до якої була передана скарга, було порушено кримінальну справу. Згідно з висновком  судово-медичної експертизи заявник мав тілесні ушкодження легкого та середнього ступеню тяжкості.

У ході досудового слідства було проведено ще дві експертизи; справа двічі закривалася, відповідні постанови в подальшому були скасовані прокуратурою та судом.

У вересні 2007 року справу було передано до Московського районного відділу Харківського міського управління УМВС України в Харківській області (далі – районний відділ) для досудового слідства.

30 листопада 2007 року слідчий районного відділу виніс постанову про закриття кримінальної справи за скаргою заявника у зв’язку з відсутністю складу злочину.

До Європейського суду з прав людини (далі – Європейський суд) заявник скаржився на порушення ст.ст. 3 і 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція), стверджуючи, що він зазнав поганого поводження з боку працівників міліції і що за фактом такого поганого поводження не було проведено належного розслідування.

З огляду на висновки лікарів щодо часу заподіяння заявнику тілесних ушкоджень, що збігається з часом перебування заявника під контролем держави, а також з огляду на невстановлення державними органами обставин, за яких заявник отримав тілесні ушкодження, Європейський суд дійшов висновку, що держава-відповідач має нести відповідальність за порушення своїх зобов’язань за ст. 3 Конвенції в контексті її матеріального аспекту.

Порушення ст. 3 Конвенції у контексті процесуального аспекту було визнано в зв’язку з неефективним розслідуванням скарг заявника на погане поводження, що на думку Європейського суду мало місце з огляду на затримки у забезпеченні медичних доказів, відібранні пояснень у працівників міліції, щодо яких скаржився заявник, а також з огляду на проведення розслідування працівниками органу, який інституційно підпорядковувався органу влади, поведінка працівників якого була предметом розслідування.

РОЗГЛЯНУВШИ СПРАВУ, ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД ОДНОГОЛОСНО

«1. Приєднує розгляд заперечень Уряду до розгляду заяви по суті та відхиляє їх після розгляду по суті;

2.  Оголошує скаргу прийнятною;

3.  Постановляє, що у цій справі мало місце порушення статті 3 Конвенції у зв’язку з поганим поводженням із заявником;

4.  Постановляє, що у цій справі мало місце порушення статті 3 Конвенції у зв’язку з відсутністю ефективного розслідування за твердженнями заявника про погане поводження;

5.  Постановляє

а) упродовж трьох місяців від дня, коли це рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач має виплатити заявнику 10 000 (десять тисяч) євро відшкодування моральної шкоди з урахуванням будь-якого податку, який може бути стягнуто із зазначеної суми, та 5 000 (п’ять тисяч) євро компенсації судових витрат; ці суми мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на ці суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, плюс три відсоткові пункти.